ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ
П’єса на 3 дії
ДІЙОВІ ОСОБИ
Адвокат Х е л ь м е р .
Н о р а , його дружина.
Доктор Р а н к .
Ф р у Л і н н е .
Приватний повірений К р о г с т а д .
Троє маленьких дітей Хельмерів.
А н н а - М а р і я, їхня нянька.
Служниця в домі Хельмерів.
Посильний.
ДІЯ ПЕРША
Дія відбувається в квартирі Хельмерів. Хельмер і Нора радіють святам, адже це перше їхнє Різдво, коли немає необхідності обмежувати себе. Хельмер питає у Нори, який вона нагледіла собі подарунок. Нора просить дати їй грошей, щоб вона купила собі те, що їй до вподоби. Чоловік зауважує, що дружина дещо легковажно витрачає гроші.
Х е л ь м е р. Норо, а ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору.
Н о р а. І я! А діти ж які будуть раді, Торвальде!
Х е л ь м е р. Ах, яка насолода відчувати, що ти добився певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати? А пам’ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами і до пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам’ятаю.
Н о р а. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все порвала на шматки!
Хельмер виходить до кабінету. Служниця вводить фру Лінне, одягнену по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.
Фру Лінне (ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?
Н о р а. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто). Як! Кристина... Невже це ти?
Фру Лінне. Я.
Нора (тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.
Ф р у Л і н н е. Три роки тому.
Н о р а. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А в мене троє чудових дітей. Але ти неодмінно розкажи мені про все...
Ф р у Л і н н е. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.
Н о р а. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи. Але одне все-таки я повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас цими днями? Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!
Ф р у Л і н н е. Твій чоловік? От удача!..
Н о р а. Неймовірна! Адвокатура – це такий непевний хліб, особливо якщо бажаєш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Він займе посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили, – так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива!
Фру Лінне (посміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала розважливішою? У школі ти була великою марнотратницею.
Нора (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити. Нам обом доводилось працювати!
Ф р у Л і н н е. І тобі?
Н о р а. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в’язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь). І... ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу в міністерстві, коли ми одружились? Не було ніяких видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, в перший рік він працював понад усякі сили. Просто жахливо, йому доводилося брати усякі додаткові роботи – ти розумієш – і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що необхідно відрядити його на південь.
Ф р у Л і н н е. Ви й пробули тоді весь рік в Італії?
Н о р а. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. Івар тоді щойно народився. Але їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло – жах, Кристино!
Ф р у Л і н н е. Так, але, в усякому разі, велике щастя, якщо є де взяти їх у такий час.
Н о р а. Треба тобі сказати, що ми одержали їх від батька.
Ф р у Л і н н е. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.
Н о р а. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглядати його. Я з дня на день чекала малого Івара. І, крім того, у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, яке я зазнала заміжньою.
Нора (Схоплюючись і плескаючи в долоні). О, господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою!
Фру Лінне розповіла, що вона вийшла заміж через хвору матір і маленьких братів, яких треба було утримувати. Коли чоловік помер, всі його статки розтанули. Тож жінці довелося багато і тяжко працювати. Мати померла, брати стали на ноги, тож фру Ліне приїхала до міста, щоб подбати про себе і знайти якусь конторську роботу. Нора пообіцяла допомогти подрузі.
Ф р у Л і н н е. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку – тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.
Н о р а. І мені є чим пишатись, чого радіти. Це я врятувала життя Торвальду.
Ф р у Л і н н е. Врятувала? Як врятувала?
Н о р а. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.
Ф р у Л і н н е. Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.
Нора (з посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але це я дістала гроші.
Ф р у Л і н н е. Так звідки ж ти взяла їх?
Нора (наспівуючи і загадково посміхаючись). Гм! Тра-ля-ля-ля!
Ф р у Л і н н е. Не могла ж ти позичити?
Н о р а. Так? Чому?
Ф р у Л і н н е. Дружина-бо не може заборгувати без згоди чоловіка.
Н о р а. Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був пі дозрювати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що життя його в небезпеці, що один рятунок – повезти його на південь. Ти гадаєш, я не намагалась спочатку всіляко виплутатись? Я починала розмови про те, що і мені хотілося б побувати за кордоном, як іншим молодим дамам. Я і плакала, і просила; говорила, що йому не завадило б пам’ятати про моє «становище», що тепер треба всіляко мені догоджати; натякала, що можна позичити грошей. Так він майже розсердився, Кристино. Сказав, що у мене вітер у голові і що його обов’язок, як чоловіка, не потакати моїм капризам і примхам, – так він, здається, висловився. Добре, добре, думаю я, а врятувати тебе все-таки треба, і знайшла вихід...
Ф р у Л і н н е. І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього?
Н о р а. Так і не дізнався. Адже тато помер саме в ці дні. Я, правду сказати, хотіла була розповісти йому і про сити не виказувати мене, але він був уже такий хворий, – і мені, на жаль, не довелося вдаватися до цього.
Ф р у Л і н н е. І ти досі не призналася чоловікові?
Н о р а. Ні, Боже борони, що ти! Він такий суворий щодо цього. І крім того, з чоловічим самолюбством... Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов’язаний мені чим-небудь. Це перевернуло б догори дном всі наші відносини. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути тим, чим воно є.
Ф р у Л і н н е. І ти ніколи йому не скажеш?
Нора (подумавши і злегенька посміхаючись). Так... Коли-небудь, можливо... коли мине багато-багато років і я вже не буду така гарненька. Тоді добре буде мати яку-небудь заручку... (Обриваючи). Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Цього ніколи не буде!.. Ну, що ж ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Мені, правду кажучи, інколи зовсім нелегко буває виконувати в строк свої зобов’язання. В діловому світі, скажу я тобі, існує внесок процентів по третинах і внески для погашення боргу, як це називається. А гроші завжди дуже важко добути. От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна... Розумієш? З грошей на господарство я не могла особливо багато відкладати, – Торвальду було потрібне добре харчування. І дітей не можна було одягати будь-як. Що я одержувала на них, те цілком на них і витрачалось. Любі мої крихітки!
Ф р у Л і н н е. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі самій, бідолашна?
Н о р а. Зрозуміло. Адже я була більше від усіх зацікавлена! Торвальд дасть бувало мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла. Ну, були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило – я одержала цілу купу паперів переписувати. Щовечора замикалась у себе в кімнаті й писала, писала до пізньої ночі. Ах, інколи бувало так утомишся! Та все-таки дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.
Ф р у Л і н н е. Але скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?
Н о р а. От уже не можу сказати тобі точно. В таких справах, бачиш ти, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто в мене просто руки опускалися. (Посміхаючись). О Господи, як чудово! Жити собі та поживати, вовтузитись з дітлахами! Обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд. А там, подумай, не за горами і весна, синє небо, простір. Можливо, пощастить проїхатись куди-небудь. Можливо, – знову побачити море! Ах, справді, як чудесно жити і почувати себе щасливою!
Прийшов Крогстад, щоб поговорити з Хельмером. Нора розповідає фру Лінне, що Крогстад – удівець з купою дітей. Лікар Ранк, який зустрівся з ним, виходячи з кабінету Торвальда, дає Крогстаду дуже погану характеристику, називаючи його моральним калікою. Хельмер обіцяє Кристині посаду в банку. Всі, крім Нори, йдуть. До Нори приходить Крогстад і вимагає від неї, щоб жінка вплинула на чоловіка і Крогстаду повернули посаду, на яку Хельмер взяв фру Лінне.
К р о г с т а д. Ви дуже хоробрі, фру Хельмер.
Н о р а. Я більше вас не боюсь. Після нового року я швидко покінчу з усім цим.
Крогстад (стриманіше). Слухайте, фру Хельмер. У разі необхідності я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.
Н о р а. На це і схоже, здається.
К р о г с т а д. Не тільки через платню. Про неї я найменше клопочусь. Але тут – інше... Так-так, начистоту! Ось у чому справа. Ви, певно, так само добре, як і інші, знаєте, що я одного разу зробив непродуманий вчинок.
Н о р а. Здається, щось таке чула.
К р о г с т а д. Справа не дійшла до суду, але всі шляхи для мене наче перегороджені з того часу. Тоді я взявся за ті справи... ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вилізти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві – як тільки це можливо. Місце в банку було ніби першим ступенем. І раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову в яму.
Н о р а. Але, Боже мій, пане Крогстад, зовсім не в моїх силах допомогти вам.
К р о г с т а д. Тому що ви не хочете, але в мене є засіб примусити вас.
Н о р а. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я за боргувала вам?
К р о г с т а д. Гм! А якби розказав?
Н о р а. Це було б безчесно з вашого боку. (Зі сльоза ми в голосі). Що? Він дізнається про цю таємницю – мою гордість і радість – так грубо, низько – від вас?
Крогстад (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас пам’ять коротка, чи ви зовсім не розумієтесь на справах. Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам справу докладніше.
Н о р а. Як це?
К р о г с т а д. Коли ваш чоловік був хворий, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спецій. Я взявся добути для вас цю суму на певних умовах. Ви були тоді такі заклопотані хворобою вашого чоловіка, такі стурбовані, де б дістати грошей на поїздку, що, здаєть ся, вам ніколи було розбиратися в подробицях. Тому не завадить нагадати вам про них. Отож я взявся добути сам гроші і склав для вас боргове зобов’язання. Але внизу я додав кілька рядків від імені вашого батька – його поручительство за вас. Я передав вам боргове зобов’язання, щоб ви переслали його поштою вашому батькові. Чи не так?
Н о р а. Так.
К р о г с т а д. Ви, звичайно, відразу ж зробили це, тому що через днів п’ять-шість принесли мені вексель з підписом вашого батька. І суму було вам вручено. І ось саме тут виходить диво... (виймає документ), яке я ніяк не можу з’ясувати собі.
Н о р а. Яке диво? Я не знаю...
К р о г с т а д. Таке диво, фру Хельмер, що батько ваш підписав цей вексель через три дні після своєї смерті.
Н о р а. Як це так? Я не розумію.
К р о г с т а д. Батько ваш помер двадцять дев’ятого вересня. Але погляньте. Ось тут він помітив свій підпис числом – друге жовтня. Хіба це не диво?
Нора мовчить.
Чи можете ви з’ясувати мені це?
Нора все мовчить.
Примітне ще ось таке: слова «друге жовтня» і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені здається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це навгад, не знаючи ще про його смерть. У цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Він, підпис, справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?
Нора (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.
К р о г с т а д. Слухайте, фру Хельмер... Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?
Н о р а. Чому? Ви скоро одержите свої гроші сповна.
К р о г с т а д. Можу я спитати вас, чому ви не надіслали документ вашому батькові?
Н о р а. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Якщо просити його підпису, треба було пояснити йому, на що знадобилися гроші. А не могла ж я написати йому, коли він сам був такий хворий, як і чоловік мій, на краю могили. Неможливо було.
К р о г с т а д. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.
Н о р а. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало врятування мого чоловіка. Не могла я відмовитись від неї.
К р о г с т а д. Але ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..
Н о р а. На це мені нічого було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що їх ви робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.
К р о г с т а д. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі ясно, в чому, власне, ваша вина. Але я можу сказати вам ось що: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за те, що зробили ви.
Н о р а. Невже ви хочете, щоб я повірила, що ви відважились на це, рятуючи життя вашої дружини?
К р о г с т а д. Закон не цікавиться причинами.
Н о р а. То поганий, виходить, цей закон.
К р о г с т а д. Поганий чи ні, але коли я подам цей документ у суд, – вас засудять по закону.
Н о р а. Ні за що не повірю, щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старика-батька тривог і гіркоти? Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чолові кові? Я не знаю точно законів, але впевнена, що десь у них повинно бути це дозволено. А ви, юрист, не знаєте цього! Ви, певно, поганий законник, пане Крогстад.
К р о г с т а д. Хай так. Але на справах... на таких, які зав’язались у нас з вами, ви, звичайно, припускаєте, що я трохи знаюсь? Так от. Робіть, що хочете. Але... якщо мене викинуть ще раз, ви будете в моїй компанії. (Вклоняється і виходить через передпокій).
Повертається Хельмер. Нора просить його не звільняти Крогстада. Хельмер не погоджується, адже Крогстада звинуватили у підробці документів, але той не визнав своєї провини і вивернувся всякими правдами і неправдами. Хельмер обурюється поведінкою Крогстада, бо вважає, що отруєна брехнею атмосфера заражає, розкладає все домашнє життя. А діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла. Торвальд думає, що всі, хто рано схибив у житті, мали брехливих матерів. Вражена Нора просить Анну-Марію не пускати до неї дітей, які хочуть погратися з мамою.
Немає коментарів:
Дописати коментар