Пігмаліон 4-5 д.

Четверта дія

Лабораторія на Вімпол-стріт. 

Незабаром зі сходів долинають голоси Гіґґінса і Пікерінга. Гіґґінс і Пікерінг обговорюють бал так, начебто Лайзи в кімнаті немає і до успіху на балу вона не причетна. Це виключно тріумф Гіґґінса. Порадівши, що експеримент                    закінчився, чоловіки пішли спати. Елайза намагається триматися спокійно,                мовби їй байдуже, коли підводиться і йде через кімнату до каміна, щоб вимкнути            світло. Але, ще й не дійшовши туди, вона вже ладна була закричати. Сідає в                      Гіґґінсове крісло, міцно стиснувши руками бильця. Зрештою дає серцю волю й                 кидається на підлогу, корчиться в безсилій люті.

Гіґґінс (у гнівному відчаї з-за дверей). І де це в чорта подів я свої капці? (З’являється у дверях.)

Лайза (хапаючи капці й один по одному, з усієї сили, шпурляючи в нього.) Ось вам ваші капці! І ось! Беріть свої капці й щоб ви цілими днями шукали їх та не знаходили!

Гіґґінс (ошелешено). Це що за… (Підходить до неї.) Що сталось? Устаньте! (Зводить її на ноги.) Щось негаразд?

Лайза (задихано). Все гаразд – у вас. Я виграла ваш заклад, чи не так? То й досить для вас. А я для вас, певне ж, нічого не значу.

Г і ґ ґ і н с. Ви виграли мій заклад! Ви! Самовпевнена комаха! Це я виграв заклад. Нащо ви шпурляли в мене капці?

Л а й з а. Бо хотіла розбити вам обличчя. Я б вас убила, якби могла, самолюбива ви тварюко! Чом ви не лишили мене там, де підібрали, – на вулиці? Ви дякуєте Богові, що все скінчилося і що тепер ви можете знов викинути мене туди, чи не так? (Несамовито заламує руки, аж хрускають пальці.) Що буде зі мною? Що буде зі мною?

Г і ґ ґ і н с. Де мені в дідька знати, що буде з вами? І яке це має значення, що буде з вами?

Л а й з а. Вам байдуже. Я знаю, що вам байдуже. Коли б я оце померла, вам усе одно було б байдужісінько. Я для вас ніщо – навіть оці капці дорожчі вам за мене!

Гіґґінс. Це у вас накопичилося за кілька останніх днів. Гадаю, це було природно: ви хвилювалися перед тим прийомом. Але все це вже позаду. (Добродушно поплескує її по плечі – вона корчиться, сахається.) Більш нема про що турбуватися.

Л а й з а. Ні – це для вас більш нема про що турбуватися. (Несподівано підводиться й тікає від нього на лавку біля рояля – сідає і затуляє обличчя руками.)  О Боже! Як я хочу померти!

Гіґґінс (витріщившись на неї в щирому подиві). Чому? Ради Бога, чому? (Розважливо, підходячи до неї.) Послухайте мене, Елайзо. Лягайте спати, як хороша дівчина, проспіться – і все розвіється. Поплачте трішки, помоліться – і вам стане легко й добре.

Л а й з а. Вашу молитву я вже чула: «Хвалити Бога, цьому кінець!»

Гіґґінс (нетерпляче). Ну, а ви хіба ж не хвалите Бога за те, що цій справі настав кінець? Ви тепер вільні й можете робити, що забажаєте.

Лайза (у відчаї зібравши всі свої сили). А на що я годжуся? На що я годжуся після вашої науки? Куди мені подітися? За що братися? Що буде зі мною?

Гіґґінс (збагнувши  нарешті,  в  чому  річ,  але  ніскільки  не  перейнявшись  її тривогами). О, то ось що вас турбує! Я б на вашому місці не потерпав за це. Мені уявляється, що вам нетяжко буде влаштуватися де-небудь, хоча мені й не спадало на думку, що ви негайно підете від мене. (Вона кидає на нього швидкий        погляд, але він не дивиться на неї, бо саме розглядає десертний таріль на роялі            й  надумує з’їсти яблуко.) Знаєте, ви можете вийти заміж. (Відкушує великий                шмат яблука й жує, плямкаючи.) Бачите, Елайзо, не всі чоловіки – отакі затяті              старі парубки, як ми з полковником. Лягайте собі спати, відпочиньте гарненько,            а тоді встаньте та погляньте на себе в дзеркалі – і ви вже не здаватиметесь самі                собі такою дешевою.
Елайза знову дивиться на нього, не мовлячи й слова і не ворушачись. Але він того її погляду зовсім не помічає, з’їдаючи з виразом надмірної втіхи своє                яблуко, адже воно таки смачне.

Гіґґінс (заднім розумом спіймавши геніальну думку). Може, моя мати підшукає  вам якого підходящого хлопця.

Л а й з а.  Ми  були  вище  за  це  там,  на  розі  Тотнем-корт-роуд.  Я  продавала квіти. Себе не продавала. А зараз, коли ви зробили з мене леді, мені не лишається нічого іншого, як торгувати собою. Краще б ви були залишили мене там, де знайшли.

Гіґґінс (рішуче шпурнувши недогризок у камінові ґратки). Дурниці, Елайзо! Не  плямуйте  людських  стосунків  усім  цим  лицемірним  ниттям  про  купівлю-продаж. Ніхто не присилує вас вийти заміж за того, хто вам не до вподоби.

Л а й з а. Що ж тоді мені робити?

Г і ґ ґ і н с. О, багато чого! Взяти хоча б вашу давню мрію про квітковий магазин. Пікерінг міг би допомогти вам відкрити магазинчик, адже має купу грошей. (Хихоче.) Доведеться йому заплатити за всі ці вбрання, в яких ви красувалися сьогодні, а коли приплюсувати сюди ще плату за прокат коштовностей, то й попрощайся, полковнику з двома сотнями фунтів! Ну, а півроку тому навіть думка про власний квітковий магазин видалась би вам пустою химерою. Та годі! Все у вас буде гаразд. А мені пора вже залізти в ліжко – диявольськи хочеться спати! До речі, я прийшов сюди по щось, а по що саме – забув.

Л а й з а. По капці.

Г і ґ ґ і н с. Ах так, звісно! Ви пошпурили їх у мене. (Піднімає капці і йде до дверей, але вона підводиться й заговорює до нього.)

Л а й з а. Перш ніж ви підете, пане, я хочу дізнатися: чи моя одежа належить мені, чи полковнику Пікерінгу?

Гіґґінс (вернувшись  до  кімнати  з  таким  виглядом,  от  ніби  її  запитання було вершиною дурості). Та на якого чорта здалася вона Пікерінгові?

Л а й з а.  Може,  ця  одежа  знадобиться  йому  для  наступної  дівчини,  яку  ви підчепите для своїх експериментів.

Гіґґінс (приголомшений і діткнутий до живого.) Оце таке ваше ставлення до нас? Видно, що вам бракує щирих почуттів.

Л а й з а. Перепрошую. Я всього лиш проста неосвічена дівчина, і мені в моєму становищі слід бути обачною. Не може бути ніяких щирих почуттів між такими як ви, і такими, як я. Чи не були б ви такі ласкаві, щоб сказати мені, що моє, а що – ні?

Гіґґінс (дуже сердито). Можете забирати до дідька все, що є в цьому домі. Окрім коштовностей – їх узято напрокат. Це вас задовольнить? (Крутнувшись на закаблуках, він, украй розгніваний, хоче вийти.)

Лайза (упиваючись його гнівом, немов нектаром, і бажаючи допекти йому ще, аби потішитися довше). Стривайте, будь ласка! (Знімає коштовності.) Чи не заберете ви оцього на збереження до вашої кімнати? Я не хочу ризикувати – коли б щось не пропало.

Гіґґінс (люто). Давайте сюди! (Вона кладе коштовності йому в руки.) Якби ці діаманти належали мені, а не ювелірові, я запхнув би їх вам у вашу невдячну горлянку. (Він недбало запихає їх у свої кишені, мимохіть прикрасивши себе кінцями ланцюжків, що стирчать назовні.)

Лайза (знімаючи з пальця перстень). Це не ювелірів перстень – це той, що ви  купили  мені  в  Брайтоні.  Він  мені  більше  не  потрібен.  (Гіґґінс   несамовито жбурляє його в камін і так погрозливо обертається до Елайзи, що та,             затуливши руками обличчя, припадає до рояля й вигукує.) Не бийте мене!

Г і ґ ґ і н с. Бити вас! Ви, нице створіння, як ви тільки сміли таке подумати! Це ви вдарили мене. І вразили в самісіньке серце!

Лайза (тішачись зачаєною радістю). Я рада! Бо хоч трохи відігралась за свою кривду.

Гіґґінс (з гідністю, у своєму найкращому професійному стилі). Ви змусили мене втратити самовладання, а цього ще ніколи не траплялося зі мною. Я волію більш нічого не казати цієї ночі. Я йду спати. (Виходить із підкреслено добропристойною гідністю, але, не втерпівши, щосили хряскає дверима.)

Елайза опускається навколішки на килимок біля каміна й шукає персня. Знайшовши, роздумує хвильку, що з ним робити. Врешті кидає його на десертний таріль і в шаленій лютості біжить нагору.

П'ята дія

Гіґґінс прийшов до матері і повідомив, що Лайза втекла. Місіс Гіґґінс сказала, що вона у неї, а чоловіки її дуже образили, бо нелюдяно з нею обійшлись. Входить Елайза – осяйна, впевнена в собі, справляючи приголомшливо переконливе  враження  своєю  невимушеною  розкутістю.  В  руках  у  неї  кошик  із шиттям – видно, що почувається вона, як вдома. Пікерінг такий ошелешений, що   забув навіть підвестися.

Л а й з а. Гау ду ю ду, професоре Гіґґінсе? Чи ж ви при доброму здоров’ї?

Гіґґінс (давлячись). Чи я… (Не може більше мовити й слова.)

Л а й з а. Та при здоров’ї, а як же ще – ви ж ніколи не хворієте. Дуже рада ба-чити вас знов, полковнику Пікерінгу. (Той квапливо підводиться, і вони тиснуть одне одному руки.) Ну й холодний сьогодні ранок, правда? (Сідає по праву руку від полковника. Той і собі сідає поруч неї.)

Г і ґ ґ і н с. Не смійте випробовувати цю гру на мені. Я навчив вас цього, тож воно не про мене. Вставайте і марш додому! Годі клеїти дурня.
Елайза бере з кошика полотнину й починає вишивати, не звертаючи анінайменшої уваги на цей вибух гніву.

М і с і с   Г і ґ ґ і н с. Дуже мило, Генрі, краще й не скажеш. Яка жінка устоїть, коли її отак припрошують!

Г і ґ ґ і н с. Облиште її, мамо. Хай вона говорить сама за себе. Тоді ви зразу ж переконаєтеся, що вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Кажу ж вам, я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-гардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді.

Лайза (до Пікерінга, ніби й не помічаючи Гіґґінса, і водночас спритно орудуючи голкою). Чи ж ви, полковнику Пікерінгу, вже назовсім одцураєтеся од мене тепер, коли експеримент закінчено?

П і к е р і н г. О, не кажіть так! Ви не повинні думати, що то був експеримент. Мене, принаймні, це слово прикро вражає…

Л а й з а. Ну! Я всього лиш пожмакана капустина…
Пікерінг (імпульсивно). Ні!

Лайза (продовжуючи незворушно). …але я настільки завдячую вам, що почувалася б вельми нещасною, коли б ви мене забули. І це не тому, що ви платили за мої сукні. Я знаю, що ви всіх щедро обдаровуєте грішми. Але тільки від вас я  навчилася  справді  гарних  манер  –  тож  саме  гарні  манери  роблять  із                    жінки справжню леді, чи на так? Бачите, вони мені давалися дуже нелегко, бо              переді мною всякчас був приклад професора Гіґґінса. Я була так вихована, що            поводилася геть як він: нездатна стримуватися, вдавалася до лайки, коли щось                хоч трохи мене зачіпало. І я б так ніколи й не довідалася, що леді і джентльмени            поводяться зовсім інакше, коли б вас не було поруч.

Г і ґ ґ і н с. Ну-ну!

П і к е р і н г. О, це, знаєте, у нього просто так виходить. Він це ненавмисне.

Л а й з а. Ох, я теж ненавмисне поводилася так, коли була квіткаркою. Просто у мене так виходило. Але ж, бачите, я саме так поводилася, і в цьому, зрештою, полягає різниця.

П і к е р і н г. Безперечно. І все ж, саме він навчив вас правильно розмовляти, а я, самі знаєте, цього не зумів би.

Лайза (байдужим тоном). Звісно – але ж це його фах.

Г і ґ ґ і н с. Прокляття!
Лайза (продовжуючи). Це було щось таке, ніби я вчилася модного танцю, – більш нічого. Але чи знаєте ви, з чого починалося моє справжнє виховання?

П і к е р і н г. Із чого ж?

Лайза (облишивши на мить шиття). Із «міс Дулитл» – так ви звернулися до мене того дня, коли я вперше прийшла на Вімпол-стріт. Із цього почалась                    моя самоповага. (Знов береться до шиття.) І ще було сто таких дрібничок, яких                ви й не завважували, бо все це у вас виходить само собою. От я зайшла – ви                      підвелися; скинули капелюха переді мною на вулиці; відчинили мені двері…

П і к е р і н г. Ну, це просто ніщо.

Л а й з а. Так – але ці дрібнички засвідчували, що ви шануєте мене і маєте за щось краще, ніж якась посудниця, хоча, звісно ж, я знаю, ви б так само ставилися й до посудниці, коли б її запустили до вітальні. Ви ніколи не роззувалися при мені в їдальні.

П і к е р і н г. Не слід ображатися на нього за це. Гіґґінс роззувається де завгодно в домі.

Л а й з а. Я знаю. І не звинувачую його. Просто так воно у нього виходить, правда ж? Але для мене було так важливо, що ви цього не робите! Бачите, коли по щирій правді, то, не беручи до уваги речей, що їх будь-хто може набути (гарно вдягатися, чисто розмовляти і все таке), – різниця між леді й квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться. Я довіку буду квіткаркою для професора Гіґґінса, бо він з самого початку ставиться до мене як до квіткарки й вічно так ставитиметься. Але я знаю, що можу бути для вас леді, бо ви повсякчас ставитеся до мене як до леді й завжди будете ставитися до мене так.

М і с і с   Г і ґ ґ і н с. Будь ласкавий, Генрі, не скрегочи зубами.

П і к е р і н г. Дуже приємно чути це від вас, міс Дулитл. 

Л а й з а. І мені хотілося б, щоб відтепер ви звали мене Елайзою, якщо ви не проти.

П і к е р і н г. Дякую вам, Елайзо, – залюбки!

Л а й з а. А ще мені хотілося б, щоб професор Гіґґінс звав мене «міс Дулитл».

Г і ґ ґ і н с. Швидше я пошлю вас до чорта.

М і с і с   Г і ґ ґ і н с. Генрі! Генрі!

Пікерінг (сміючись). Чом би й вам на «жаргонути» його? Не терпіть кривди. Це буде йому на користь.

Л а й з а. Не можу. Колись я дала б йому одкоша, але зараз не можу знов  зійти до цього. Пам’ятаєте, ви розповідали мені, що коли дитину привезти на чужину, вона за кілька тижнів вивчить місцеву мову й забуде свою, рідну. Що ж, і я – дитина  у  вашій  країні.  Я  забула  свою  мову  й  розмовляти  вмію  тепер  тільки   по-вашому. Так, я по-справжньому порвала з Тотнем-корт-роуд. Із цим покінчено – після того, як я пішла з Вімпол-стріт.

Пікерінг (дуже стривожено). О! Ви не повернетеся на Вімпол-стріт, правда? І простите Гіґґінса?

Гіґґінс (підводячись). Вона простить? Чорта з два! Та нехай іде собі. Хай сама переконається, що без нас їй не прожити. Без моєї підтримки вона через три тижні знов скотиться на дно.

П і к е р і н г. Поки я ще тут, Елайзо, простіть уже Гіґґінса та пообіцяйте, що вернетеся до нас!

Пікерінг (благально). Ну ж бо, лишіться з нами, Елайзо! (Виходить).

Г і ґ ґ і н с. Годі-бо, Елайзо. Чи не досить? Чи не пора взятися за розум? 

Л а й з а. Вам треба, щоб я вернулась тільки на те, аби підбирати ваші капці, терпіти вашу лайку і взагалі бути у вас на побігеньках?

Г і ґ ґ і н с. Я зовсім на сказав, що хочу, щоб ви вернулись.

Л а й з а. Ах, так! Тоді про що ж ми говоримо з вами?

Г і ґ ґ і н с. Про вас – не про мене. Якщо ви повернетеся назад, я обходитимуся з вами так само, як обходився досі. Я не можу змінити своєї натури й не маю наміру міняти манери. А манери мої точнісінько такі самі, як і у полковника Пікерінга.

Л а й з а. Неправда. Він обходиться із квіткаркою, немов з герцогинею.

Г і ґ ґ і н с. А я обходжуся з герцогинею так, неначе вона – квіткарка.

Л а й з а.  Розумію.  (Зосереджено  вертається  й  сідає  на  отоманку  лицем  до вікна.) До всіх однаково.

Гіґґінс (поважно.) Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери, чи взагалі якість особливі манери, а щоб бути на один  манер  з  усіма  людськими  душами;  коротше,  поводитися  так,  ніби  ти  на небі, де немає пасажирів третього класу й панує всезагальна рівність.

Л а й з а. Амінь. Ви природжений проповідник.

Гіґґінс (роздратовано). Річ не в тому, буцім я грубо обходжуся з вами, а в тому, що я ніколи й ні з ким не буваю інший.

Лайза (з  несподіваною  відвертістю).  Мені  байдуже,  як  ви  обходитеся  зі мною. Я можу не звертати уваги на вашу лайку. Не звертала б уваги й на побої – били мене й до вас. Але (встаючи й дивлячись йому просто у вічі) я не хочу, щоб мене топтали ногами.

Г і ґ ґ і н с. Тоді геть з дороги – бо я не зупинюся перед вами. Ви так говорите про мене, немовби я – автобус.

Л а й з а. Ви ж і є автобус: усі розбігаються, кидаються врозтіч перед вами,  а вам начхати на всіх. Але я можу обійтися без вас – ще й як обійдуся, не думайте.

Г і ґ ґ і н с. А ви ніколи не питали самі себе, чи я зможу обійтися без вас?

Лайза (серйозно). Не старайтеся перехитрувати мене. Таки доведеться вам обходитися без мене.

Гіґґінс (зверхньо). І обійдусь. Без усіх обійдуся. Я маю свою власну душу – мою іскру божественного вогню. Але (з несподіваним смиренням) мені бракуватиме вас, Елайзо. (Сідає біля неї на отоманку.) Мене дечого навчили ваші ідіотські ідеї – признаюся в цьому покірливо і вдячно. А ще я звик до вашого голосу й вигляду. Вони мені, як-не-як, подобаються.

Л а й з а. Ну, перше є у вас на фонографі, а друге – в альбомі з фотографіями. Коли знудьгуєтеся без мене, можете увімкнути машину. У машини немає почуттів, їй не можна завдати болю.

Г і ґ ґ і н с. Але мені не увімкнути вашої душі. Лишіть мені вашу душу, а голос та обличчя можете забрати геть. Вони – не ви.

Л а й з а. Не знущайтеся з мене.

Г і ґ ґ і н с. Я ніколи в житті ні з кого не знущався. Знущання не личить ані самій людині, ані її душі. Просто я висловлюю свою праведну зневагу до всякого торгашества. Я не торгую і не буду торгуватися почуттям. Ви називаєте мене тварюкою, бо не вийшло у вас купити мене тим, що ви приносили мені капці та розшукували окуляри. Це була ваша дурість: як на мене, то жінка, що приносить чоловікові капці, це огидне видовище. Хіба я коли подавав вам капці? От коли ви пожбурили їх мені і обличчя, цим ви неабияк виросли в моїх очах. Марна справа: по-рабському прислуговувати мені, а тоді заявляти, мовляв, ви хочете, щоб до вас були небайдужі, – хто небайдужий до раба? Якщо ви повернетеся, то вертайтесь заради щирої дружби, бо нічого іншого ви й не дістанете. Ви й так від мене здобули в тисячу разів більше, ніж я від вас. А якщо ви посмієте ще виконувати ваші нікчемні собачі трюки з носінням капців, усупереч моєму витвору –герцогині Елайзі, то я захрясну двері перед вашою дурною пичкою.

Л а й з а. Нащо ж ви творили з мене герцогиню, коли вам було байдуже до мене?

Гіґґінс (щиро). Як це – нащо? То ж моя робота!

Л а й з а. І ви ні разу не подумали, який з того вийде клопіт для мене.

Г і ґ ґ і н с. А чи був би взагалі будь-коли створений світ, коли б Творець боявся  наробити  клопоту?  Творити  життя  означає  творити  клопіт.  Є  лиш  один спосіб уникнути клопоту – вбивство. Боягузи, якщо ви помітили, завжди вимагають, щоб клопітливих людей убивали.

Л а й з а. Я ніяка не проповідниця й нічого такого не помічаю. Тільки помічаю, що ви не помічаєте мене.

Гіґґінс (скочивши  на  ноги  й  нетерпляче  ходячи  туди-сюди).  Елайзо,  ви ідіотка! Я витрачаю скарби мого мільтонівського розуму, розсипаючи їх перед вами. Раз і назавжди збагніть: я йду своїм шляхом і роблю своє діло, і мені байдужісінько, що спіткає вас чи мене. Тож ви можете або вернутись, або забиратися до дідька: що вам більше до вподоби.

Л а й з а. Ох, коли б я тільки могла вернутися до мого кошика з квітами! Я б тоді ні від кого не залежала – ні від вас обох з батьком, ні від будь-кого в світі!  А тепер я рабиня, попри всю мою гарну одіж.

Г і ґ ґ і н с. Аніскілечки. Якщо хочете, я вдочерю вас і покладу гроші на ваше ім’я. Чи ви радше б вийшли заміж за Пікерінга?

Лайза (люто повернувшись до нього). Я б навіть за вас не пішла заміж, коли б ви попросили моєї руки, а ви ж мені віком більш підходяща за нього пара. 

Гіґґінс (лагідно). Не «за нього», а «ніж він».

Лайза (дуже стурбовано). Мені хочеться трохи доброти. Я знаю, що я проста невчена дівчина, а ви – повний книжкової премудрості пан. Тільки ж я – не грудка бруду під вашими ногами. Я пристала до вас (виправляється) – я лишилася у вас не заради вбрання й таксі; я лишилась, бо нам було приємно разом, і я навчилася… стала небайдужою до вас, але не так, щоб забажати від вас кохання: я не забувала про різницю між нами… Це було більше схоже на дружбу.

Г і ґ ґ і н с.  Ну  звісно  ж  так!  Саме  таке  і  в  мене  почуття.  І  в  Пікерінга  теж. Елайзо, ви дурна!

Л а й з а. Я такої відповіді не заслужила. (Заплакана, опускається на стілець біля письмового столу.)

Г і ґ ґ і н с. Нічого іншого й не сподівайтесь, поки не перестанете бути звичайнісінькою  ідіоткою.  Якщо  ви  хочете  бути  леді,  вам  доведеться  навчитися  не почувати себе нещасною та покинутою, якщо тільки всі ваші знайомі чоловіки половину свого часу не розводять нюнів коло вас, а другу половину – не прикрашають вам очі синцями. Якщо вам не до снаги моє напружене, але позбавлене пристрастей життя, то йдіть собі назад, на вулицю. Працюйте, поки зробитеся більш твариною, ніж людиною, а тоді бийтеся, впивайтеся і, скрутившись калачиком, лягайте спати. О, воно таки чудове, це життя вулиці! Воно справжнє, бо воно гаряче, несамовите; його відчуєш і крізь найтовщу шкіру, його і на зуб спробуєш, і понюхаєш, і пізнаєш без будь-якої підготовки, без будь-яких зусиль. Не те, що науку, чи літературу, чи класичну музику, чи філософію, чи мистецтво.  Вам  я  видаюся  холодним,  нечулим,  себелюбним,  чи  не  так?  Дуже добре: вшивайтеся до тих людей, котрі вам до вподоби. Вийдіть за котрогось сентиментального кнура з купою грошей і парою товстих губів, щоб ними вас цілувати, та з парою товстих підошов, щоб ними вас копати. Якщо не можете оцінити те, що маєте, то отримуйте вже те, що годні поцінувати.

Лайза (з відчаєм у голосі). Ох, ви, жорстокий тиране! Я ж не можу розмовляти з вами: ви все обертаєте проти мене, хоч би що я сказала – все не так! Але ж ви всякчас дуже добре тямите, що ви самі – звичайнісінький грубіян. І ви добре знаєте, що я вже не можу повернутися на вулицю, як ви це називаєте, і що в світі у мене немає справжніх друзів, окрім вас з полковником. Ви чудово знаєте, що після товариства вас двох мені нестерпне буде життя з ницим звичайним чоловіком, і це жорстоко, негарно з вашого боку – ображати мене, прикидаючись, ніби я змогла б таке стерпіти. Ви гадаєте, що я мушу вернутися на Вімпол-стріт, бо мені більш нікуди піти, крім хіба до батька. Але не будьте ви такі певні, що я вже у вас під ногами, і ви можете по мені топтатися, забивати мене презирливими словами. Я вийду заміж за Фредді, таки вийду, – хай-но лиш спроможуся допомогти йому.

Гіґґінс (мов  громом  прибитий).  За  Фредді!!!  За  того  юного  телепня!  За того нікчему, що не впорався б і з роботою посильного, навіть коли б у нього стало духу це спробувати! Жінко, невже вам невтямки, що я зробив з вас дружину для короля?

Л а й з а. Фредді любить мене – то й буде мені з нього король. Я не посилатиму його на роботу – його не привчали так до роботи, як мене. А сама я піду вчителювати.

Г і ґ ґ і н с. І що ж ви, в ім’я Бога, будете викладати?

Л а й з а. Те, чого ви навчили мене. Я викладатиму фонетику.

Г і ґ ґ і н с. Ха! Ха! Ха!

Л а й з а. Запропоную послуги асистентки отому пелехатому угорцеві.

Гіґґінс (розлючено  зводячись  на  ноги).  Що?  Тому  самозванцеві?  Отому шахраєві?  Отому  підлесливому  неукові?  Навчити  його  моїх  методів!  Віддати йому моє відкриття! Один ваш крок у цьому напрямку – і я скручу вам в’язи. (Хапає її за плечі.) Чуєте?

Лайза (виклично, не чинячи опору). То й скрутіть. Мені байдуже. Я знала, що рано чи пізно ви мене вдарите. (Він відпускає її, тупає ногою, спересердя, що забувся і дав почуттям волю, і так квапливо задкує, що спотикається і падає на своє колишнє місце на отоманці.) Ага! Тепер я знаю, як вас приборкати. Яка я дурепа, що не додумалася до цього раніше! Ви не можете забрати назад ті знання, що дали мені. Ви самі казали, що я маю чуліше вухо, ніж у вас. І ще я можу бути  чемною  та  доброзичливою  з  людьми,  на  що  ви  нездатні.  Ага! (Навмисне пропускаючи звуки «г», щоб дозолити йому.) Оце й доконало вас, Енрі  Іггінсе, авжеж! Тепер мені начхати (клацає пальцями) на ваші грубощі та на вашу похвальбу. Я дам оголошення в газети про те, що ваша герцогиня – всього лиш квіткарка, яку ви навчили, і що ця квіткарка навчить будь-яку дівчину, як стати герцогинею – за ті самі півроку ще й за тисячу гіней. О, коли я здумаю, як то повзала у вас під ногами та як ви мене попихали і всіляко узивали, – коли в будь-яку  мить  мені  досить  було  тільки  підняти  мізинця,  щоб  дорівнятися  до вас, – тоді я ладна вбити себе!

Гіґґінс (дивуючись їй). Ах ви кляте нахабне дівчисько! Але це краще, ніж розпускати нюні, краще за приношення капців та пошуки окулярів, чи не так? (Підводячись.) Бог свідок, Елайзо, я сказав, що зроблю з вас справжню жінку, і я таки зробив! Отака ви мені подобаєтеся.

Л а й з а. Так: тепер ви знову візьметеся за своє, почнете підлещуватись, бо я не боюся вас і можу без вас обійтися.

Г і ґ ґ і н с.  Авжеж,  саме  так  я  і  вчиню,  дурненька!  П’ять  хвилин  тому  ви  ж були, мов жорно на моїй шиї. А тепер ви дужі, неначе вежа, немов бойовий корабель! Ви та я та Пікерінг – буде нас троє заклятих самітників замість якихось там двох чоловіків і дурного дівчиська.

Вертається місіс Гіґґінс, вбрана для церемонії. 

Елайза враз робиться холодна й елегантна.

М і с і с   Г і ґ ґ і н с. Карета чекає, Елайзо. Ви готові?

Місіс Гіґґінс (підходячи до Гіґґінса). До побачення, любий!

Г і ґ ґ і н с.  До  побачення,  мамо.  (Хоче  поцілувати  матір,  коли  згадує  щось.) Ой,  до  речі,  Елайзо,  замовте  шинки  та  стилтонського  сиру,  добре?  Та  купіть мені пару шкіряних рукавичок номер вісім, і ще краватку до того мого нового костюма.  Підберіть  там  колір,  який  кращий.  (Його  бадьорий, недбалий,  дужий голос свідчить, що він невиправний.)

Лайза (зневажливо). Номер вісім замалий для вас, якщо ви хочете, щоб рукавички були всередині підбиті смухом. У вас є три нові краватки – ви їх забули в  шухляді  умивальника.  Я  ще  вранці  подзвонила  місіс  Пірс,  нагадала  їй про шинку. Що ви без мене робитимете – я просто не уявляю. (Випливає з кімнати.)

М і с і с   Г і ґ ґ і н с. Боюсь, ви зіпсували цю дівчину, Генрі! Я б потерпала за тебе й за неї, коли б вона не любила так полковника Пікерінга.

Г і ґ ґ і н с.  Пікерінга?  Дурниці!  Вона  збирається  заміж  за  Фредді!  Ха,  ха! 

Фредді! Фредді!! Ха-ха-ха-ха-ха!!!!! (Його громовим реготом і закінчується п’єса.)